Понеділок, 23.07.2018, 03:21

Вітаю Вас Гость | RSS

Білокопитов Микола Григорович

Білокопитов Микола Григорович (11 лютого 1954 року, Мелітополь) — поет-сатирик, критик, журналіст. Лауреат премій імені Степана Руданського та Остапа Вишні.

Коротка біографія

   Зимової днини, 11 лютого 1954 року, в місті Мелітополі Запорізької області народився Микола Білокопитов. Та малий Миколка мав і свою малу Батьківщину - селище Кушугум Запорізького району, де пройшло його дитинство й де він закінчив середню школу. Потім була служба в армії - саме на флоті. Повернувшись "на гражданку" юнак подався працювати слюсарем, потім був залізничником та поліграфістом.
   Саме останній фах (поліграфіста) й змінив кардинально долю запоріжського юнака. Спершу боло направлення на навчання до Львівського Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова, якого він успішно закінчив за спеціальністю «Журналістика, літературний редактор». Потім, набравшись наук, щоби здійснити свою зі своїх мрій, Микола Білокопитов подався в журналістику - якій віддав багато років свого життя. Він працював у газетах «Комсомолець Запоріжжя», «Запорізька правда», «Запорозька Січ», «Світло Оріяни».
    Та була ще одна мрія Миколи - писати, адже ще перші проби пера він зробив ще у шкільні роки. Навчаючись у 8 класі, опублікував свої вірші в районній газеті «Червоний промінь», вже згодом, його твори з’являються в обласних газетах «Комсомолець Запоріжжя» і «Запорізька правда». Потім було захоплення сатирою, а відтак, гуморески, байки, мініатюри друкуються в журналах «Старт», «Ранок», «Україна» і, звичайно ж, в «Перці». Публікуються його твори також в «Літературній Україні», колективних збірниках і навіть закордоном - в гумористичному журналі «Всесміх» (що виходить в Канаді).
  Автор книжок сатири і гумору:
* «Вовча наука»,
* «Міні знову в моді»,
* «Нечиста сила»,
* «Без паніки!».
* «Весела парочка»,
* «Бізнес баби Федори».
   Член Національної Спілки письменників України з 1996 року. За свої творчі успіхи він був визнаний Лауреатом премій імені Степана Руданського та Остапа Вишні.

Біографічна замальовка від побратима-письменника

   Автор цих рядків пам’ятає, як далекого 1994 року в тодішнє підвальне приміщення редакції газети “Запорозька Січ”, по якому час від часу пробігали, граючись, пацюки, зайшов кремезний стрункий чоловік із лукавинкою в очах. Колеги відрекомендували: “Це – Білокопитов, поет-гуморист”. А в мене якраз готувалася до друку сатирична сторінка “Кресало”. Побачивши, що правлю гуморески, Микола кивнув:
- Допомогти?
- Ось цю, якщо можеш. Задум у людини гарний, але так неоковирно написано...
   За десять чи п’ятнадцять хвилин переді мною лежав твір, що заслуговував на друк не те що в нашій газеті, але й у самому „Перці”. При цьому редактор не просто “підчистив” текст, а знайшов інший хід думки, гумореска стала дотепнішою. Ритм і рими - в порядку. Було зрозуміло, що переді мною – професіонал.
   Під час тієї розмови з’ясувалося, що Микола має видану збірочку байок і гуморесок “Вовча наука” й готує до друку дві нові – “Нечиста сила” й “Міні знову в моді”. А ще закінчив він редакторський факультет Українського поліграфічного інституту у Львові. Дістаю з шухляди рукопис майбутньої своєї збірки й прошу правити безжально, ще прискіпливіше, ніж власну. За кілька тижнів отримую рукопис. О мамо рідна! Він покреслений уздовж і впоперек. На полях – десятки зауважень.
- Тільки не комплексуй, - усміхається Микола, - повинна б вийти в тебе непогана книжка. Лише попрацювати доведеться багато. Головне ж, не пошкодуй – викинь низькопробні твори. Вони псуватимуть видання. Тобі самому буде соромно за них перед читачами.
   Бувають люди, котрі вміють гарно повчати інших. Самі ж, як мовиться, в своєму оці колоди не помічають. Білокопитов до власних творів ставиться не менш вимогливо, ніж до чужих. Інколи подасть гумореску чи байку до друку в газеті, вже й головний редактор її підпише, а Микола приходить і з порога:
- Дай мені моє творіння.
   Подаю, думаю, що поправить слово чи речення – таке буває майже з кожним. А він:
- Дивися, що з “геніальними” творами роблять.
   І, роздерши на шматки, кидає в кошик.
- Ти збожеволів, - кажу. – Була нормальна гумореска, цікава, смішна...
- Це тобі так здається. Вона не годиться. Не мій рівень... Чернетки залишилися. Якщо щось краще додумаю – надрукуємо. А ні – туди їй і дорога!
   Під час вечірки Білокопитов – незамінна людина. І не тільки тому, що гуморист, за словом до кишені не лізе, “заведе” будь-яку публіку. Треба – заграє на гітарі чи на баяні. А танцює не гірше Есамбаєва – колись відвідував студію народного танцю. Займався й самбом та вільною боротьбою, а на службі – веслувально-вітрильним спортом - був навіть чемпіоном Північного флоту. І тому козацьке прізвисько Задерихвіст, що дали йому веселосічовики, мабуть, не зовсім точне. Краще було б Галерник!
   Виступаємо з ним перед студентами чи учнями. Якщо Миколі першому нададуть слово – інших ця публіка вже може не сприйняти. Тому й залишаємо його завжди “на закуску”. Письменник спокійно починає розповідати, що глибоко в душі він – інтимний лірик. І присвятив свого першого вірша ще в далекому 63-му першому своєму коханню – Наталці. Потім на хвильку задумується:
- Ні, збрехав я вам! У шістдесят третьому в мене була Тетяна. А в шістдесят четвертому – Оксана... Ні, з нею – потім, через три роки. А в шістдесят п’ятому, мабуть, була Наталочка. Ходив я тоді в п’ятий клас...
   Здавалося б, нічого надто вишуканого не сказав. А діти від реготу під парти залазять. А потім зал чи клас гримить оплесками на його адресу. Виступи Білокопитова бачили й чиновники з Міністерства культури, обіцяли влаштувати гастролі по Україні. Але далі обіцянок справа не пішла...
   Утім письменника це не дуже турбує. Він часто цитує незабутнього Павла Григоровича:
- Нам своє робить!
   І робить. Тобто, пише. І скажу вам, що вже дописався. Не так давно надійшла довгоочікувана звістка з Києва, з Національної спілки письменників України: Микола Білокопитов став лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Остапа Вишні. У кінці минулого року видав Микола Григорович свій збірник гумору й сатири “Без паніки!”. От саме цю книжку компетентне журі НСПУ визнало кращою серед кращих гумористичних збірок. Причому всі члени журі (а це – відомі письменники Олег Чорногуз, Євген Дудар, Михайло Прудник, Гриць Гайовий та інші) були одностайними з цього питання й сказали, що рівної цій збірці серед претендентів і претенденток просто не було.
   І це не може не радувати нас із вами, шановні читачі. Хай знають у столиці, що найкращі українські гумористи й сатирики водяться не в Габровому чи десь там у столиці північного сусіда, навіть не в Одесі, а в славному місті Запоріжжі. Бо саме тут, як вважає кошовий „Веселої Січі” Петро Ребро, можливо, й під сімсотлітнім хортицьким дубом, свого часу запорожці писали листа турецькому султанові. І було в тому листі і гумору мішок, і сатири пудів десять. Тому й питається в задачі: кому ж, як не нащадкам отих славних козаків, що на картині Іллі Рєпіна, продовжувати таку гарну справу?
   Ото пан Микола й продовжує її. Про це свідчать його книжки “Вовча наука”, “Міні знову в моді”, “Нечиста сила” і, звичайно ж, “Без паніки!”
   Щодо лауреатства, то названа вище премія – не перша. Микола – неодноразовий лауреат конкурсу “Пересмішник”, який іноді організовує Асоціація «Весела Січ» та Всеукраїнської літературної премії імені Степана Руданського. А тепер – ще й премії імені Остапа Вишні. Дописався, як бачимо. То так йому й треба! Хай отримує те, що заслужив! І нехай ця премія буде йому не останньою.
   Іще Микола є одним зі сподвижників славнозвісного поета Петра Ребра. Разом із ним створював Асоціацію гумористів і сатириків “Весела Січ”. Був обраний спочатку осавулом, а потім - кошовим суддею.
   Окрім усього, Білокопитов – великий патріот України. Він глибоко впевнений у тому, що оті ганебні небилиці про українців на зразок “моя хата скраю” чи “хай у сусіда корова здохне” – вигадки наших недругів. Бо українські люди в переважній більшості – доброзичливі, працьовиті й добросердні. А коли йому натякають на російське прізвище, він спокійно відповідає: “Дай, Боже, Україні побільше Донцових, Драгоманових, Костомарових, Баранових (має на увазі Віктора Федоровича, автора пісні “Українці мої”), до яких декотрим сіманєнкам з мойсеєнками та вітренками з марченками, не зважаючи на українські прізвища, ще дорости потрібно”.

Пилип Юрик

Творчі надбання
   Наразі, приводимо кілька творів Миколи Білокопитова:
з гумору-сатири
* «Весна»
* «Експеримент»
* «Каяття»
* «На собачій виставці»
із байок
* «Підступний трюк»
* «Гість »
* «Лаври»
* «Метаморфози»
* «Самовпевнений пішак»
* «Свій голос»
* «Труба»
із пародій та епіграм
* «Нема нічого»
* «Дивна агрономія»
* «Коли зустрічаються двоє»
* «Панегірик Бузині»
* «Пропаще віршеня»

    Додаємо, тепер,  твори Миколи Білокопитова зі збірки бувальщин - «Бувальщини»:
дві історії від Бенюка
* «Шість вішалок»
* «Цо пан хце»
бувальщини
* «Бізнес баби Федори»
* «Виховний момент»
* «Спроба експрлопріації»
* «Залізяка»
* «Заява на відпустку»
* «Маруся - раз, два, три...»
* «Не скажу!»
* «Ну, це, блін, вобще»
* «Для чого цвях осіменителю»
* «Купіть дитині покемона»
* «Така малесенька помилочка»
* «Сатана»
* «Спритер»
* «Тікай поки не пізно»
* «Чужа слава»
про не ту свічку,роздратований орган, нетрадиційну клізму й таке інше
* «Про дешеву свічку»
* «Про медичну літературу»
* «Про лікарську таємницю»
* «Про собаку, зуби й хуліганів»
* «Про Кузькіна, якого викликали в диспетчерську»
* «Про матюкливого качура»
* «Про соромязливість і грушу»
* «Про роздратований внутрішній орган»
гуморестки
* «Хто ж то їхав з Дону додому?»
* «Для чого цвях тому, хто замість бугая?»

В 1998 році за книгу «Міні знову в моді» Микола Білокопитов став лауреатом Всеукраїнської літературної премії ім. С. Руданського.
 
Бібліографія

Книжки:
* Весела парочка: Бувальщини та небилиці. – Запоріжжя: Поліграф, 2006. – 111 с.
* Без паніки!: Зібране та перебране: Гуморески, фейлетони, афоризми, усмішки, байки. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2004. – 359 с.
* Нечиста сила: пригод. оповідка. – Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1995. – 37 с.
* Міні знову в моді: іронічне, гумористичне, сатиричне. – Дніпропетровськ: Січ, 1994. – 106 с.
* Вовча наука: сатира і гумор. – Луцьк, 1991. – 70 с.

Окремі публікації творів:
* Кря-ко-ко; Затулив; Спроба аутотренінгу; Наша людина; Папуга; Принциповий флюгер; Будні многотрудні; Педагогічна поема; Дірка; Підкова щастя: [гуморески] // Письменники Запорізького краю. – Запоріжжя, 2002. – С. 448-451.
* Байки, баєчки, байченята; Нема нічого: [гумор. вірші] // Хортиця. – Запоріжжя, 2002. - №1. – С.105-107.
* Рекламізми // Весела Січ. – Запоріжжя, 2000. – С. 18-19.
* Селекціонер // Весела Січ. – Запоріжжя, 2001. - №8. – С. 22-24.
* У моді не тільки міні: [гумореска; передм. В. Чубенка] // Хортиця. – Запоріжжя, 1998. – Вип. 7. – С. 82-83.
* Без паніки!: [гумор. оповідання] // Веселий курінь. – Запоріжжя, 1997. - №3. – С. 26-30.
* Що на умі, те й на язиці // Веселий курінь. – Запоріжжя, 1995. - №2. – С. 8-11.
* Гість; Метаморфози; На жіноче свято // Веселий курінь. – Запоріжжя, 1993. – С. 7-9.
* Начувайтесь, торбохвати! // Великий Луг. – Запоріжжя, 1992. – С.122.
* Заслонили; Тяжелый хлеб; Ох, мужем быть не мед! // Веселая ярмарка. – М., 1992. – С. 325-326.
* Кря-ко-ко: (байка) // Хортиця. – Запоріжжя,1992. - Вип.2. – С.177-178.
* Рука; Будні обіцяльника // Веселий ярмарок. – К., 1987. – Вип. 5. – С. 208.
* Муха: оповідання // Київ. – 1999. - №3-4. – С. 181-182.
* Козацьке сало: гумореска про укр. назви неукр. об’єктів (речей) в Запоріжжі // Перець. – 1999. - №1. – С. 6.

Інформацію взято з сайту Хати-читальні м. Запоріжжя: https://sites.google.com/site/hatachitalnazaporizza/pismennki-zaporizskogo-krau/bilokopitov-mikola-grigorovic